Писати довго я не стану, бо спогади ятрять душу. Протягом 37-ми років ми оплакували всіх, хто загинув після того рокового 26 квітня 1986 року. Прийшов час, коли я знову схиляю коліна в скорботі, бо вже відходять у вічність мої однокласники.
Але, що б не трапилося на нашому шляху, ми повинні пам’ятати! Пам’ятати та передавати у спадок спогади про прекрасний історичний куточок нашої Батьківщини – місто Чорнобиль, щоб ніколи не допустити такого більше!
Саме тому у нашому ліцеї щорічно проводять години спілкування про Чорнобильську трагедію та її наслідки:
Немає коментарів:
Дописати коментар