Мої вірші

Вірші будуть оновлюватися. Слідкуйте за новими статтями і шукайте список віршів на сторінці "Усі статті"

Я – Чорнобиль.

Моя душа лишилася в Поліссі,

Де широкі луки на узліссі,

Де шумлять у хмарах мачти сосон,

Де бродила я лугами боса,

Де шепочуть трави, бродять лиси,

Де гніздів'я ластівок у стрісі,

Де тріпочуть хвилі неньки-річки,

Де лускою лин малює стрічки,

Де ганяли мої ноженята,

Де живі були бабуся й тато,

Де кохання перше турбувало,

Жабки спати не давали,

Там, серед порослих лук,

Де витає сильний предків дух,

У краю, який забуть несила,

Серденько своє навік лишила!..

Юлія Большакова 21.05.2016

 

30 лет Чернобыльськой трагедии.

В который раз – 

Я услышу пустые слова. 

В который раз – 

На глаза навернётся слеза. 

В который раз – 

Страна пафосно в «горе» замрёт. 

Уж не первый год 

Яготин мне домой попасть не даёт.

30 лет – 

Нет, не шутка, а нервный тик! 

30 лет – 

Комом в горле отчаянный крик! 

30 лет – 

Испытание подлой страны! 

Атом-эксперимент – 

Не забудем: ни дети, ни мы!

Плачет небо – 

Об ушедших скорбит Земля. 

Плачет небо – 

Всю ночь напролёт и с утра. 

Плачет небо – 

И набат посылает в ночь 

Сына, мужа, отца и дочь.

30 лет – 

Опустевшая рвётся душа. 

30 лет – Денег нет мне попасть туда! 

Мне бы крылья! И нет границ! 

Не нужны деньги стаям птиц! 

И прижаться к Земле моей! 

30 лет – 

Лейтесь, слёзы, сильней!

Юлія Большакова 26.04.2016

Злі язики вбивають душу.

Душа людська так створена недбало, 

Що розтоптать добро їй до снаги 

Одним лиш помахом лукаво 

Підвішеного язика ваги.

Душа, розірвана й німа 

Ллє довго сльози у журбі. 

Але, знов скреснувши, підійме на крила. 

І Феніксом відновиться в огні.

Щоб з часом знову скинутою буть 

Невіглаством і дурістю у яму, 

Ту яму, звідки янголи несуть 

У височінь, до божеського Храму.

Отрута чорних язиків 

Хай залишається у Пеклі. 

У Пеклі, що Землею звуть – 

Їм тут повіки роль виконувать нікчемну 

А ми полинем у Блакить,

 й не будемо згорять даремно!

Юлія Большакова 20.07.2016

"Нічні ліхтарі", які не світять уночі.

Мій рідний край дає мені крила!

Чи правду кажу я? Чи згодні зі мною?

Ну як не любити той яр над водою?

Чи манить Вас плесо багряної річки,

Чи хмари, що ріжуть проміння на стрічки?

Чи любите Ви шепотіння рогозу?

Чи у вітті ховалися Ви верболозу?

Медово-квітковий – мій край світанковий.

Джерельно-живильний і молодильний,

Співучий, живучий і пишно квітучий…

Я тут народився, тому я – везучий!

09.08.17

«Нацгвардієць Коти-Горошко»

 

Кремлівський Чорт піймав Чортятко,

Бо щеміла йому згадка,

Що отой малий падлюка

Так підставив його з «Буком»!

 

Виставивши вперед роги,

Він Чортя схопив за ноги.

Довго лаявся, кричав,

Плакав, матюкавсь, стогнав,

 

Бив Чортя об землю попой,

Кляв із ним усю Європу.

В хмарку врешт перетворив,

В Укропстан летіть звелів:

 

- Набереш у річці Мокші

Ти отруйної води,

І поллєш Укропам клятим

Всі городи і сади!

 

Хай потруяться, нарешті,

Ненависнії Хохли!

А не зробиш, присягаю –

Всіх чортів понапрягаю,

 

А тебе, мала паскуда,

Гірькою зроблю! Знать будеш,

Як небезпечно, куций тхір,

Чорту йти наперекір!

 

І Чортя погарцювало,

Мертвої води набрало,

Ледь доперло до Хохлів

І залляло цілий двір.

 

Спалахнула Земля східна

Вкрилась шрамами огидно.

Все, куди отрута впала,

Почорніло і пропало.

 

І Земля чаїним криком зойкнула: «Ой, сину, лихо!

Вбережи мене і захисти!»

Мати вийшла із іконним ликом:

«Йди, синочку. Хто ж, коли не ти!»

 

І герой славетний запорозький

Встав на бій – козак Коти-Горошко.

 

Він покликав Верни-Дуба,

Щоб Чортяці вмазать в зуби.

Крути-Вуса поґукав,

Щоб він Чортеня впіймав.

 

Швидко велетні з'явились.

Рідної Землі вклонились.

Озирнули мертву землю:

- Відповідь тримати Крéмлю! –

 

Мовив грізно Верни-Дуб

І підняв столітній дуб.

- Що ж, Чортяка Двоголова,

Підеш на засмажку плова!

 

За брехню, за кров, за зраду,

За поцупленую владу,

За сплюндрованую землю,

Вік нема тобі прощення!

 

Зачаївшись під палаткой,

Крути-Вус схопив Чортятко.

Малий Біс аж затремтів:

- То не я! То Чорт звелів!

 

Він грозивсь мене навіки

Зачаклувать у Гірьку-Дику.

Відпустіть мі, козаченьки!

Я вас проведу тихенько

До чортячого кубла,

Й викурим його з Кремля!

 

То не хмара з півдня суне,

Блискавки мигтять Перуна!

Горошкó, Вус й Верни-Дуб

Йдуть вершить священний суд.

 

І тремтить куцúй хламидник,

Учепившись в зірку мідну.

В паніці чортяче царство.

Вже спаковане багатство,

 

Шваль готова «кігті рвать» -

Щоби «спини лікувать».

Набрана з Дніпра водиця

Бризнула в чортячі лиця.

 

Аж отрута зашипіла,

Пики враз розворотило,

Скрєпський мир одраз розпух.

Пер від нього смердний дух.

 

Ледь провітрилось довкілля  

Забуяла земля зіллям.

Сонця прóміння ясне

Випалило все лихе.

 

Жовті соняхи розквітли,

Небо блиснуло блакиттю.

Згинула нечиста сила.

Ожила Украйна мила!

 

На сторожі стали дружно

Коти-Горошкó і друзі.

Лихим намірам здійсниться

Не дасть Дніпра жива водиця.

 

Все лихе навіки згине!

Мордор поглине безодні могила.

І забуяє живлюще життя –

Жовто-блакитне щасливе буття!