Ми – козаків запорізьких родина!

Ми – козаків запорозьких родина, це ми посилаєм на дно кораблі! Це в наших руках гудять «Джавеліни» і жалять безжально, неначе джмелі. Доброго дня – ми з України! Наша земля – наших сил джерело. Слава і воля ніколи не згинуть! Герої навіки!, а путін – ви знаєте, хто!

14 жовтня – свято Покрови, День Козацтва та захисників і захисниць України.

Цей день, без сумніву, мав відзначатися урочисто, масштабно, гучно: з багатьма заходами, концертами, ярмарками, змаганнями, челенджами і флешмобами... Адже наша армія показала себе у всій красі цілому світу: на них рівняються, їх ставлять у приклад, ними пишаються і дивуються. Маленька Україна дала по зубах "другій" "армії світу". Завдяки нашим відважним Воїнам, нашим Кіборгам, нашим Титанам ми женемо лютого ворога геть з рідної Землі!

І наші українські міста, міста-герої, борються гідно! Саме вони, на нашу думку, повинні першими вітати наших воїнів з Днем захисників і захисниць України, з Днем Козацтва, з Покровою!

Зустрічайте – міста України:

1

Не знаю ні жалю, ні втоми

Я тримаюсь. Я – Житомир.

2

Мужні одеситки вільні, наче чайки.

Згине лютий ворог, бо ми тут хазяйки!

3

За все відплата буде, враже!

Конотоп ще вам покаже!

4

«Москалю поперек горла стане наше збіжжя!» -

Це кажу я – Запоріжжя!

5

Попри втому, попри втрати –

Маріуполь не здолати!

6

ЗСУ не втомиться!

Миколаїв – бореться!

7

Харків нескорений запевняє всіх вас –

Ми повернéмося! Прийде наш час!

8

Не тішся, московія – тобі кінець!

Бо – Україна: Крим і Донецьк!

9

За 8 років невпинних знущань

Я помщуся, бо я – Луганськ!

10

Ворог хай ставе розтяжки й прослушки –

Має Полтава сталеві галушки!

11

І на майбутнє для всіх ворогів –

Мене не здолати! Тому що я – Львів!

Загарбники гатять по Хортиці – колисці українського козацтва. Наші предки тримають удари і шлють вітання своїм нащадкам:

Казали кляті вороги,

Що нас немає.

Що жити нам не до снаги,

Й наш рід сконає.

Пророкували нам ганьбу

І меншовартість.

Мовляв, програєм боротьбу

За життєздатність.

 

А ми живі, а ми живем,

І будем жити.

Не буде ворог нам царем,

Нас не скорити.

 

Ми є і будем повсякчас,

Незламні й вільні.

Свободи ген вирує в нас,

Ми – люди вільні.

 

Гуртом нас нищили кати,

І поодинці.

А привід з світу нас звести-

Бо українці.

 

І падав рясно білий цвіт,

І кров лилася.

Та не змалів наш моцний рід,

Лиш гартувався.

 

Пробачить гарту не могли,

Вражини злющі.

А ми зростали і цвіли,

Й ставали дужчі.

 

І знову, знову ллється кров,

Цвіт опадає.

Та правди ворог не зборов.

Й нас не зламає

 

І доки буде Бог за нас,

Народ не вбити.

Надії світоч наш не згас,

Ми будем жити!

 

Вірш Тетяни Семенченко, мешканки м. Чорнобиль

Україна

Я не окраїна, я не руїна,

Я – Україна, я – Україна!

Навік обрала собі дорогу:

Іду до Бога, іду до Бога.

 

Мій шлях ізмірить єдина міра –

Святая Віра, святая Віра.

Не знаю, хто там у центрі світу,

Я в центрі світла, і в серці світло.

 

Кличу Вас, люди, зліва і справа,

В святу Державу, в мою Державу.

В країну сонця, добра й свободи

Рушай, народе, рушай, народе!

 

Нас порятує від зла і крові

Голос любові, голос любові.

Вже час позбутись лиха-сваволі,

Плекаймо волю, плекаймо волю!

Пора звільнитись нам від прокляття –

Єднаймось, сестри, єднаймось, браття!

Плакати годі, годі тужити –

Нумо творити, нумо творити!

 

Будем служити Богу одному

І більше нікому, більше нікому!

Лиш перед Богом я на колінах,

Я – Україна, я – Україна.

 (автора не можу знайти)

У відео використані малюнки української художниці Вікторії Наумової.

Вітаємо зі святом, любі захисники і захисниці України! Памʼятаймо – нас ніхто не здолає, бо з України всі ми!