Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?
Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
...А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.
Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!
Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою –
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.
Хай світло від свічки у небо летить –
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла –
І у Вічність до Бога вона відійшла.
Їм – неоплаканим і невідспіваним...Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани – присвячується наша молитва.
Мало знайдеться не тільки в історії України, а й
світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років, який випав на
долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України.
Це була безкровна війна тоталітарної системи проти
українського народу. Війна – задля того, щоб підірвати коріння волелюбної
нації, винищити цілий етнос.
Масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало вподовж 22
місяців.
У 1932 році в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі
райони й області. А вже до лютого 1933 року з України було вивезено майже все
зерно. Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села. Згідно з
установкою й. сталіна ставилися до голоду як до неіснуючого явища.
Ті, що пережили жахи війни та концтаборів, кажуть, що не зазнали такого потрясіння як від Голодомору. «Бо ж у нас – свої своїх морили голодом, а там – фашисти...».
Моторошно перечитувати свідчення і спогади тих, хто зміг вижити до наших днів і
донести до нас пам’ять про жертви голодомору та правду про той жах, який вони
пережили.
16 країн офіційно визнали Голодомор в Україні. І
вчора, 24 листопада 2022 року, до них приєдналася Ірландія, визнавши Голодомор
в Україні геноцидом українського народу.
У ліцейній бібліотеці учні можуть прочитати про
факти та свідчення геноциду українського народу. Довгорук О. О. підібрала
інформаційні матеріали до тематичної виставки:
Біля інсталяцій проводяться години спілкування про
ті часи:
Тепер, 89 років потому, у 2022 році росія повторює
свої злочини проти українського народу:
- вона вкрала в України зерна на суму щонайменше 530
мільйонів доларів;
- "Вогонь йде стіною": окупанти підпалюють
пшеничні поля на півдні України;
- рашисти знищують український хліб
Та помиляються вражѝни, вважаючи, що нас можна
зламати! Не вдалося досі – не буде цього ніколи! Україна має на захисті всі
сили природи і підтримку роду – наша перемога невідворотня і остаточна!
О 15:30 біля пам'ятного знаку жертвам голодомору відбувся молебен:
Ні! Мовчати не
буду! Хай знають народи —
В тридцять третьому голодом вбили
на сході
Українців, нащадків козацького
роду.
Світ знущання такого не бачив ще
зроду.
Чорноземи хлібами пишались одвічно,
Чому з голоду люди вмирали
трагічно,
Українські степи вкрили братські
могили,
Лютим голодом смерть цілі села косила.
Нехай знають усі — спланували завчасно,
Щоби знищити рід український
дочасно.
Взяли все, що було: фонд посіву й
фуражний,
Хтось зловісний наказ підписав
легковажно.
Це тупі,
малограмотні слуги фальшиві,
Що придумали план заготівлі
жахливий,
За кордон із зерном поїзди
відправляли,
А мільйонам від голоду смерть
прорікали.
Запалімо
свічу за всі душі невинні!
Пам’ятаймо про все і згадаймо їх
нині...
Україна жива! Не здолати ніколи,
Бо козак був і є мужнім воїном в полі.
Чому сумує, плаче дзвін
І біль сердець в одне єднає?
Що розповісти хоче він,
Про що сьогодні нагадає?
Не встануть свідки із могил.
Вони й тоді не говорили,
Бо голод їх позбавив сил…
А за селом росли могили…
Встає історія з пітьми,
Словами фактів промовляє
І хоче, щоб судили ми,
Бо заповіт від мертвих має.
Вона бідою, горем вчить,
Щоб не забулось незабутнє,
Бо там, де пам'ять не мовчить,
Там щастям повниться майбутнє.
Немає коментарів:
Дописати коментар