Чорнобиль 36 років – спогади і реалії.

Література відображає історію. Історія про Чорнобиль має 36-и річний термін давнини. Про Чорнобиль написані десятки романів, оповідань, новел; створено сотні компʼютерних ігор; складено тисячі віршів і пісень.
Ми зараз «пишемо» історію новітню. Опишуть її у книжках, можливо навіть, наші діти.

Сучасна історія про Чорнобильську трагедію постає перед нами у дещо видозміненому вигляді. Ми маємо агресора-окупанта – недолугого, неосвіченого, не думаючого, тупого і жадібного, готового руйнувати і знищувати все на своєму шляху. 

Цим «пташенятам гнізда Саурона» не розповідали щороку про Чорнобиль, про московських організаторів експерименту, про аварію і про ту небезпеку, яку чаїть у собі Зона Відчуження. 

Вони – покоління «Z», яке народилося після. Орки й гадки не мали, що чорнобильська земля відплатить їм їхньою ж монетою – вони стануть жертвами скоєного колись, у далекому 1986-му, злочину своїх батьків.

І сьогодні, 26 квітня 2022 року, наші виховні заходи, приурочені 36-й річниці Чорнобильської трагедії, я не можу проводити традиційно. Адже хвилина мовчання зараз охоплює набагато ширше коло…

Для того, щоб наші діти знали, де можна окопуватися, а де краще звернути увагу на таблички із застереженням про радіаційне забруднення; і памʼятали, до чого може призвести бездумне поводження з атомною енергією, чим може обернутися обстріл атомних станцій, розконсервування обʼєктів ядерних відходів і пограбування лабораторій ядерних досліджень, ми провели інформаційно-дослідницьку годину спілкування з 10-ми класами. Так, - на уроці літератури. Адже…

Сучасні митці пишуть про Чорнобиль:

ДРЕВЛЯНКА

Не амазонка й не козачка –

Древлянка я з лісів поліських,

Чорнобильська в мені удача,

Стрижову вітер в вухах свище!

Древлянка я, що поклонялась

Ярилу – Сонцю, Землі – Ладі,

Воді я щиро посміхалась

І ворог був не на заваді.

(Бо ліс робив йому засади)

Бо ліс ховав від ворогів,

Давав він ягід нам, грибів.

Древлянка у душі живе,

І голос пращурів веде,

Які любили свою землю,

Там папороть цвіла, напевно…

Я чую пращурів пісні,

Такі протяжні, голосні,

Вони над Прип’яттю співали –

Щастя і долю закликали!

Древлянка я на цій землі

І дуже соромно мені,

Що зараз люди все забули,

У злато-срібло себе взули,

Розтринькали свої надбання,

Я чую пращурів прохання –

Щоб не забули, відродили,

Щоби в любові, мирі жИли!

Не амсазонка й не козачка,

Я з тих що в мирі були завжди,

Жили в любові з лісом, лугом,

І вміли керувати плугом,

У річці рибу добували,

З лісів хатини будували,

Цілющі трави всі варили

І жити в правді нам веліли!

Наталія Ненюк 4 лютого 2018 р.

Література відображає історію. Історія «пишеться» зараз нами самими з «чистого аркуша». І лише від нас залежить, як ми будемо жити далі: чи будемо ми прагнути читати і навчатися, чи з нас буде досить слухняно натискати на кнопки зброї, набагато смертоноснішої за простий «Іскандер»...

Большакова Ю. А.
26.04.2022