Вітаю всіх на сторінках свого блогу. Напередодні 35-ї річниці Чорнобильської трагедії підготувала інформаційні матеріали для проведення виховних годин. Читайте, дивіться, завантажуйте! Якщо матеріали стали Вам у нагоді, подякувати можете натисканням час від часу на будь-який рекламний банер, розміщений на блозі. І я буду щиро вдячна Вам за це!
Больова точка України
Майже кожен коли-небудь, промацуючи свої втомлені болючі м’язи шиї чи спини, відчував під пальцями ущільнення різко больового характеру – так звані «больові точки». Больові точки (Вікіпедія) – різновид тригерних точок на тілі людини і теплокровних тварин, вивчаються в східних бойових мистецтвах, традиційній медицині і акупресурі. Навіть легке натискання або вдавлювання пальцем на такі точки призводить до сильних больових відчуттів. Больові точки – дуже вразливі місця.Страшно подумати, скільки таких «больових» точок на території України! Вони не загоюються, ятряться і болять. Одна з них – Чорнобильська.
Чорнобиль – скільки страждань у цьому простому слові! Воно говорить ніби саме за себе: «чорна біль», хоч від самого початку назва міста не припускала такого значення. 
За легендою, це маленьке прикордонне містечко стародавньої Русі ховалося у густих заростях трави-чорнобильника – полину. Тут жили старовіри, які втікали від нової релігії у нетрі поліських лісів, аби зберегти незайманим все, у що вони вірили, всі стародавні обряди.
Мабуть, саме віддаленість від «цивілізації» й стало ключовим фактором у рішенні злочинної радянської влади розмістити біля Чорнобиля атомну електростанцію.
Містечко почало розбудовуватися, рости й квітнути. Поруч самої станції народилося молоде місто енергетиків – Прип’ять. 
Московське керівництво направило в Чорнобиль провідних спеціалістів для спорудження таємного «оборонного» об’єкту «Дуга». Здавалося, у міста блискуче майбутнє! Проте…
Проте ключову роль у будь-яких подіях відіграє людський фактор: пиха, марнославство, жадоба, некомпетентність, страх, дурість врешті-решт…
Проведення непродуманого експерименту вартувало Чорнобилю життя…
26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомні станції о 1:23:04 почався експеримент. У ту мить жодних сигналів про несправності або про нестабільний стан реактора не було. Через зниження обертів насосів, увімкнених до «вибігаючого» генератора і позитивного парового коефіцієнта реактивності, почалася
тенденція до збільшення потужності, проте система керування успішно цьому протидіяла. О 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту…
У перші години після аварії ніхто не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор. Майже одразу до місця аварії прибули пожежники. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням лейтенанта 
Володимира Правика, який помер 11 травня від гострої променевої хвороби, отриманої перш за все внаслідок попадання радіоактивних речовин в дихальні шляхи, бо пожежники тоді працювали без ізолювальних протигазів. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія є чимось більшим, ніж звичайна пожежа.
Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося: «Ми не знали, що це реактор. Ніхто не сказав нам… Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти… Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову».
Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.
Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й Східну Фракію, Югославію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литовську РСР, Естонську РСР, Латвійську РСР, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Британію та острів Мен.
Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень зі Швеції, де на АЕС Форсмарк було знайдено радіоактивні частинки, принесені з західної частини СРСР, та оцінки обсягів зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створено 30-кілометрову зону відчуження. (Вікіпедія)
Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення стало зрозуміло, що необхідна евакуація міста Прип'ять. Евакуацію запланували на 26 квітня, але затримали за рішенням уряду СРСР та ЦК КПРС і почали лише 27 квітня 1986 року о 14:00. Це стало явною помилкою, позаяк цього дня вітер дув у напрямку міста, яке розкинулося за 4 кілометри від ЧАЕС.
Сосновий бір, який розташований між містом і ЧАЕС під дією радіації перетворився на «Рудий ліс». Сосна гине при дозі 10 Гр, 50 % летальність в людини наступає при дозі 4 Гр.
Жителям Прип’яті, Чорнобиля та прилеглих сіл сказали, що евакуація тимчасова (близько трьох днів). Зі спогадів Людмили Харитонової: «Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але братися тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть.» Близько 16.30 евакуація населення з міста була завершена.
Евакуйовано більше 44,5 тисяч осіб в Іванківський та Поліський райони, близько 1000 виїхало до родичів та знайомих в інші області. У місті залишилося близько 5000 осіб для проведення невідкладних робіт. Рівень радіації коливався від 30 до 2600 мкР/сек.
Населення не попередили про небезпеку і не надали жодних порад про те, як слід поводитися, щоби зменшити вплив радіоактивного опромінення. Перше офіційне повідомлення було зроблено на телебаченні лише 28 квітня під тиском обставин та міжнародної спільноти (в зв'язку з повідомленнями зі Швеції), але і воно містило дуже мало інформації про те, що сталося, і створювалося враження, що будь-яку загрозу локалізовано, хоча це було не так: «На Чорнобильській атомній станції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Здійснюються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створена урядова комісія.»
В той час, коли всі іноземні засоби масової інформації повідомляли про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків в Центральній і Східній Європі, в Києві і інших
містах України та Білорусі проводилися демонстрації і гуляння, присвячені Дню міжнародної солідарності трудящих. Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення потребою запобігти паніці серед населення. Хоча рівень радіації, наприклад в Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ, перевищував фоновий у десятки чи сотні разів. У перші дні травня вітер дув в напрямку Києва. 1 травня об 11:00 рентгенометр АН УРСР зафіксував значення близько 2500 мкР/год, можливо саме в цей час на Хрещатику провели «Чорнобильську» демонстрацію.
Перед аварією в реакторі четвертого блоку перебувало 180-190 тонн ядерного палива (діоксиду урану). За оцінками експертів в навколишнє середовище було викинуто від 5 до 30 % від цієї кількості. (Якщо читання далі неможливе - перейдіть за цим посиланням. Там є ця стаття і у формі документу, який можна завантажити).
Окрім палива, в активній зоні у
мить аварії містилися продукти поділу і трансуранові елементи — різні
радіоактивні ізотопи, що накопичилися під час роботи реактора. Саме вони
становлять найбільшу радіаційну небезпеку. Велика їх частина залишилася
усередині реактора, але найбільш леткі речовини були викинуті назовні, у тому
числі: всі інертні гази, що містилися в реакторі; приблизно 55 % йоду у вигляді
суміші пари і твердих часток; цезій і телур у вигляді аерозолів.
Радіоактивні речовини поширювалися у вигляді аерозолів, які поступово
осідали на поверхню землі. З точки зору дії на населення в
перші тижні після аварії, найбільшу небезпеку становив радіоактивний йод, що
має порівняно малий період напіврозпаду (вісім днів) і телур. Найбільшу
небезпеку також становили ізотопи стронцію і цезію з періодом напіврозпаду
близько 30 років. Найбільші концентрації цезію-137 було виявлено в поверхневому
шарі ґрунту, звідки він потрапляв в рослини і гриби. Зараженню також
піддавалися комахи і тварини, які ними харчувалися. Радіоактивні ізотопи
плутонію і америцію збережуться в ґрунті протягом сотень, а можливо і тисяч
років.
Мертве місто, мертві села, мертва вода, мертва земля… Надовго… дуже надовго.
Больових точок на мапі України
багато. І однією з найболючіших є Чорнобильська. Вона не загоїться одразу, буде
кровоточити і боліти.
Ми не повинні забувати ні її причин, ні її наслідків! Саме тому щорічно 26
квітня ми схиляємо голови у скорботі за непережившими, і в підтримку виживших у
цій страшній трагедії. Ми повинні пам’ятати, щоб не допустити ніколи!
Большакова Ю. А.
ЗАВАНТАЖИТИ ДОКУМЕНТ ЗІ СТАТТЕЮ МОЖНА ТУТ ==>>
Немає коментарів:
Дописати коментар