Вітаю Вас знову на сторінках свого блогу! Ось і прийшло нарешті наше професійне свято - День Учителя 2019! З листопадом, дощиком і масою позитивних емоцій. Учні нашої школи приготували своїм вчителям оригінальний подарунок - виступ "Консиліум великих". Знайшовши цікавий сценарій на просторах інтернету, ми втілили його у життя, правда, трошки скоротивши. Але вийшло дуже цікаво і весело! ЧИТАТИ:
«Педагогічний консиліум великих» до Дня вчителя (шкільна вистава-експеримент драматичної студії Хмельницького колегіуму «Мрії та звуки» - страшний сон учня напередодні свята)
(Урочиста музика «Гаудеамус ігітур». Засідання філософів і педагогів світу)
Вольтер: (мантія і перука) Мої щирі вітання філософам світу, великим дидактам людства, мабуть, і великим романтикам, які наївно вірять у те, що людство можна виховати. Ми зібралися тут, панове, на наш педагогічний консиліум, щоб обговорити величезну проблему, яка не вирішується вже багато тисячоліть, не зважаючи на праці видатних умів: Сократа, Арістотеля, Платона - як виховувати ідеальних дітей. (п’є воду, наливаючи із графіна у стакан) Я – Вольтер, який в енциклопедіях представлений як геніальний філософ доби Просвітництва, зізнаюсь, що учень і досі для мене – «річ непізнана» і, як казав Кант, «річ у собі». Ось погляньте на цей експонат ХХІ століття – на сучасного індивідуума школи. (Музика «Галоп». Учень у навушниках виїжджає до зали на роликах) Учня індиго і дитину епохи споживання, продукт високих технологій. Що з цим робити? Як вчити та виховувати? Інформація його доконала. Він ніби у акваріумі, відгородився гаджетами, тьфу-тьфу, яке бридке слово. (Стукає по планшету) Бачите-бачите, він не реагує.
(Учень із планшетом, на роликах, жує жвачку, закривши очі, слухає музику, пританцьовує)
Йоганн-Генріх Песталоцці: (мантія і перука) (прокашлявся) Це все через те, що наші вихованці перевантажені у школі. Я завжди говорив, що дитину треба вчити 3 простим речам: слову, формі і числу. І цього досить. Іншому вона навчиться сама.
Вольтер: Представтеся, шановний.
Йоганн-Генріх Песталоцці: Я Йоганн-Генріх Песталоцці. Я наполягаю, що головна мета школи – це виховання. А починати треба з того, щоб виховувати любов до матері.
Вольтер: Я гадаю, що цей суб’єкт вміє говорити, читати і рахувати і знається на формі, він любить свою матір, яку нинішня молодь називає разом з батьком - предками чи родаками. Але з ним все одно щось не так. Треба встановити точний діагноз. (Розглядає учня в лупу)
Жан-Жак Руссо: (мантія і перука) Шановне панство. (постукав по графіну) Багато філософів роздумують про якості гарної освіти та виховання. Перша якість педагога - це бути людиною щирою і морально чистою. Я перепрошую, я забув представитися. Я Жан-Жак Руссо. По-друге, головне в навчанні і вихованні – це самоосвіта. Цей суб’єкт від Бога вже геній. Навіщо його виховувати і навчати. Хай природа його навчить. ( всі філософи встали з місць і подивилися на Руссо поверх окулярів) Він втомиться від зайвого і буде спати як немовля. Головне у вихованні – здоров’я дитини. Фізичне і моральне.
Песталоцці: І це все, що треба для виховання?
Жан-Жак Руссо: Головне, щоб дитина була жвавою, бігала, репетувала, знаходилася у постійному русі. (показує, як бігає навколо столу і підходить до учня) Ця квітка життя, що стоїть перед нами, ( учень показує язика), о, язик рожевий, абсолютно здорова. Діагноз такий: трохи завчився. (виходить матуся. Музика «Галоп»)
Матуся (у хустині, фартусі, окулярах і з тарілкою та ложкою у руках):
І що це за клята школа? Бідна дитина не має часу поїсти. Вісім уроків щодня. Синочок мій, Богданчику, погляньте, схуд, зблід, не висипається. Я тобі, рідненький, борщику принесла. (Годує синочка) Іж, наїдайся. Тут і м’ясце, і сметанка, і перчик, і капусточка з квасолькою, як ти любиш. І приходь сьогодні, любий, раніше. От мені вже та школа впоперек горла. (Йде)
Песталоцці: Що це було? (всі філософи розводять руками)
Жан-Жак Руссо: Я переконаний, що люди завжди будуть такими, якими їх роблять жінки. У цього учня багато жіночого впливу. Треба дати дитинству визріти у дітях. Можливо, його напхали знаннями більш, ніж йому треба. Може, його добили нудні уроки. Він у тому прекрасному віці, якому ми всі заздримо: коли на губах вічно сміх, а на душі завжди мир. Дайте йому проклюнутись.
Макаренко: (у костюмі, краватці та окулярах) А як з тією істиною, що улюблене дитя зайвий раз різками б’ють?
Вольтер: Друзі, не забувайте, що у нас мирна дискусія. Не забувайте представлятися.
Макаренко: Вибачте, я - Антон Макаренко.
Песталоцці: Різками бити учня? Ви що тиран?
Макаренко: Я мав на увазі насправді не різки, а вимоги. Подивіться на цього пестуна. Від нього вимагали дуже мало, а це означає, що мало отримають. Але годували добре. ( Учень їсть хот-дог) Знаєте, колеги, правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми. Мої вихованці не тільки вчилися, а ще й працювали у комуні, в них було кримінальне минуле, а ставали у мене людьми. А гіперопеки батьків в них не було.
Вольтер: Так-так. Якби тільки батьки могли собі уявити, як вони набридають своїм дітям повчаннями, мораллю і зайвою турботою!
Марк Твен ( у бабочці, бархатному піджаку): Прошу слова. (піднімає руку) Я Марк Твен – американський письменник. Коли мені було 14 років, я вважав свого батька за недоумка. А коли мені виповнилося 21 рік, він чомусь раптом порозумнішав. Дивлячись на цього хлопчину, я розумію, що вчителям і батькам важко до нього достукатися, але йому треба дати час для просвітлення. ( Учень тягне жвачку з рота і ліпить під стіл) Господи, що це він робить, наш майбутній розумник? Він клеїть жуйку під стіл?
Сухомлинський В. А ( у костюмі та краватці): Вельмишановне товариство, я хочу сказати, що три лиха є в людини: смерть, старість і погані діти. Від старості і смерті ніхто не може зачинити двері свого будинку, але від поганих дітей дім можуть уберегти самі діти.
Вольтер: Дуже слушна думка. Хто ви, дорогенький?
Сухомлинський В. А: Моє ім’я вам невідоме. Я – Василь Сухомлинський. Якщо люди говорять погане про твоїх дітей - це значить, що вони говорять погане і про тебе. Тобто, щоб ви про себе багато не думали, діти вас завжди видадуть.
Вольтер: Санта симпліцитас! А він щось приклав до вуха. Це що – слуховий апарат? (учень говорить по мобілці: «На фіга це треба. Ну лохи, ну просто лузери. Прикинь, капець»)
Руссо: Так, всі діти світу плачуть на одній мові.
Песталоцці: Яка слушна думка. Просто афоризм, я хочу його записати.
Марія Монтессорі: (встає) Я багато слухала вас, панове. Слухала і мовчала. Тепер я хочу сказати своє слово: не потрібно робити з дитини кумира, бо коли вона виросте, то вимагатиме жертв.
Дитиноцентризм у школі - панівна концепція, ми вже стикалися з егоцентризмом як наслідком цієї ідеї. Ось, погляньте на цю картину в автобусі.
( Музика «Галоп», виходить стара бабуся з сітками, мішком за плечима, стоїть у автобусі, а учень сидить)
Бабуся: (зігнута, з паличкою) Ой, як в мене ноги крутить. Як спина болить, тиск підскочив. Серце не б’ється. А цей поганий хлопчисько не поступається мені місцем. Хто ж тебе такого виховав? Математику і фізику знаєш, а вихований погано. (Повертається до філософів і палкою стукає по столу) А все ви винні, філософи, професори, науковці. Дисертації понаписуєте, а як дитину навчити поступатися місцем у автобусі, навчити не можете . Ганьба! (Йде)
Вольтер: Страшна реальність. А хто ви, шановна пані?
Монтессорі: Я Марія Монтессорі – професор медицини, розробниця педагогічної методики. Виховання – це той компас, який допоможе у буремному океані життя. І сьогодні ми напрацювали панацею – це Концепція нової української школи, до якої я доклала безліч зусиль.
( піднімає вгору фоліант, всі філософи тягнуть до праці руки. Монтессорі всіх б’є по руках)
(Учень задивився, підбігає і хапає собі Концепцію і починає читати з розумним виглядом)
Песталоцці: Дивіться, йому, здається, подобається.
Руссо: Погляньте, як просвітліло його обличчя.
(Учень повертає Концепцію, викрикуючи: «Покемон сидить у 3 ряду, 4 місце)
Марк Твен: Персик був колись гірким мигдалем, а цвітна капуста звичайнісінькою капустою, поки не отримала вищу освіту. (підкидають папірці вгору)
Монтессорі: Як ви не розумієте! У цій концепції я заявляю, що дитині потрібний особистісний підхід, не можна ставити оцінки у початковій школі, щоб не створився комплекс меншовартості, діти повинні писати олівцем. Не можна виправляти помилки червоною пастою, щоб не було стресу.
Сухомлинський: А зеленою пастою можна?
Монтессорі: Ви що знущаетесь?
Макаренко: (вскакує) А я вважаю, що учень має рости в колективі. Це його виховує більше, ніж вчителі і якісь концепції. Ось погляньте на цю картину.
( Музика «Галоп», вибігають 2 дівчинки-школярки, учень їх тягне за кіски, вони його луплять портфелем і книжками, з визками тікають)
Марк Твен: Щось не схоже, що він колективна особистість. А от виховувати працею необхідно, тільки в грі. Пам’ятаєте, як мій Том Сойєр фарбував паркан? Він працював, граючись. Я вважаю, що необхідно виховувати підприємницьку жилку. Тоді він буде шанувати чужу працю.
( Учень дістає плакат, на якому написано: «Бізнес-тариф:Помити підлогу – 50 гривень, сходити за хлібом – 30 гривень, вигуляти песика – 40 гривень, включити телевізор – 20 гривень, принести капці – 10 гривень». Всі професори хором: «Ого!»)
Сухомлинський: Ви таке бачили? Всі наші ідеї сплюндровані, навіть найпрогресивніші. Де моральна чистота? Це якась цинічна нікчемна істота, як з ним працюють нещасні вчителі?
Песталоцці: Катастрофа… Знаєте, колеги, на наш консиліум зареєструвалася ще якась вчителька зі школи. (риється в папірцях) Можливо, вона розкриє нам очі? Тільки де вона?
(Музика «Вчителько, мікрорайону нашого жителько». Заходить сучасна вчителька)
Вчителька: Доброго дня, шановні освітяни: професори і філософи, науковці і колеги-вчителі. Я готувалася до педагогічного консиліуму усю ніч і хочу сказати таке: «Був час, коли від учнів не чекали нічого, окрім слухняності, тепер від них чекають всього, окрім слухняності». І ми з цим працюємо, рятуючи дітей від стресу, виховуючи гарного громадянина, сім’янина, людину, товариша. Ми позбулися суворої дисципліни та сліпих вимог – бо це прокляття для дітей. Ми вчимося разом із нашими учнями.
(Учень ніби проснувся, побачивши вчительку, знімає навушники, підбігає і говорить: «Доброго дня, Тетяно Русланівно. Зі святом вас – Днем вчителя! Ми вас так любимо!»
(Професори здивовані, розводять руками)
Вчителька: Я теж вас люблю, Богданчику, своїх неслухняних спиногризів. (обіймає учня)
А про ідеального учня ми не думаємо, оскільки його, слава Богу, не існує…
Учень: Шановні вчителі і всі освітяни школи, зі святом вас! Щиро бажаю всім високого злету у творчості, любові учнів, розуміння з боку батьків і поваги з боку адміністрації, суспільства та держави.
Вольтер: Шановні вчителі і всі працівники школи, зі святом вас!
Песталоцці: Ми дякуємо вам за вашу роботу і турботу про нас.
Макаренко: Щиро бажаємо всім зоряного неба і сонячного життя,
Марк Твен: … гарного настрою і справжніх друзів,
Сухомлинський: … яскравих ідей і високих творчих злетів,
Монтессорі:… цікавих мандрівок і неповторних вражень,
Матуся: … любові учнів і розуміння з боку батьків,
Бабуся: … поваги з боку адміністрації, суспільства та держави.
Всі: Вітаємо з Днем учителя.
( «Вальс» із фільму «Велика перерва»)
(Урочиста музика «Гаудеамус ігітур». Засідання філософів і педагогів світу)
Вольтер: (мантія і перука) Мої щирі вітання філософам світу, великим дидактам людства, мабуть, і великим романтикам, які наївно вірять у те, що людство можна виховати. Ми зібралися тут, панове, на наш педагогічний консиліум, щоб обговорити величезну проблему, яка не вирішується вже багато тисячоліть, не зважаючи на праці видатних умів: Сократа, Арістотеля, Платона - як виховувати ідеальних дітей. (п’є воду, наливаючи із графіна у стакан) Я – Вольтер, який в енциклопедіях представлений як геніальний філософ доби Просвітництва, зізнаюсь, що учень і досі для мене – «річ непізнана» і, як казав Кант, «річ у собі». Ось погляньте на цей експонат ХХІ століття – на сучасного індивідуума школи. (Музика «Галоп». Учень у навушниках виїжджає до зали на роликах) Учня індиго і дитину епохи споживання, продукт високих технологій. Що з цим робити? Як вчити та виховувати? Інформація його доконала. Він ніби у акваріумі, відгородився гаджетами, тьфу-тьфу, яке бридке слово. (Стукає по планшету) Бачите-бачите, він не реагує.
(Учень із планшетом, на роликах, жує жвачку, закривши очі, слухає музику, пританцьовує)
Йоганн-Генріх Песталоцці: (мантія і перука) (прокашлявся) Це все через те, що наші вихованці перевантажені у школі. Я завжди говорив, що дитину треба вчити 3 простим речам: слову, формі і числу. І цього досить. Іншому вона навчиться сама.
Вольтер: Представтеся, шановний.
Йоганн-Генріх Песталоцці: Я Йоганн-Генріх Песталоцці. Я наполягаю, що головна мета школи – це виховання. А починати треба з того, щоб виховувати любов до матері.
Вольтер: Я гадаю, що цей суб’єкт вміє говорити, читати і рахувати і знається на формі, він любить свою матір, яку нинішня молодь називає разом з батьком - предками чи родаками. Але з ним все одно щось не так. Треба встановити точний діагноз. (Розглядає учня в лупу)
Жан-Жак Руссо: (мантія і перука) Шановне панство. (постукав по графіну) Багато філософів роздумують про якості гарної освіти та виховання. Перша якість педагога - це бути людиною щирою і морально чистою. Я перепрошую, я забув представитися. Я Жан-Жак Руссо. По-друге, головне в навчанні і вихованні – це самоосвіта. Цей суб’єкт від Бога вже геній. Навіщо його виховувати і навчати. Хай природа його навчить. ( всі філософи встали з місць і подивилися на Руссо поверх окулярів) Він втомиться від зайвого і буде спати як немовля. Головне у вихованні – здоров’я дитини. Фізичне і моральне.
Песталоцці: І це все, що треба для виховання?
Жан-Жак Руссо: Головне, щоб дитина була жвавою, бігала, репетувала, знаходилася у постійному русі. (показує, як бігає навколо столу і підходить до учня) Ця квітка життя, що стоїть перед нами, ( учень показує язика), о, язик рожевий, абсолютно здорова. Діагноз такий: трохи завчився. (виходить матуся. Музика «Галоп»)
Матуся (у хустині, фартусі, окулярах і з тарілкою та ложкою у руках):
І що це за клята школа? Бідна дитина не має часу поїсти. Вісім уроків щодня. Синочок мій, Богданчику, погляньте, схуд, зблід, не висипається. Я тобі, рідненький, борщику принесла. (Годує синочка) Іж, наїдайся. Тут і м’ясце, і сметанка, і перчик, і капусточка з квасолькою, як ти любиш. І приходь сьогодні, любий, раніше. От мені вже та школа впоперек горла. (Йде)
Песталоцці: Що це було? (всі філософи розводять руками)
Жан-Жак Руссо: Я переконаний, що люди завжди будуть такими, якими їх роблять жінки. У цього учня багато жіночого впливу. Треба дати дитинству визріти у дітях. Можливо, його напхали знаннями більш, ніж йому треба. Може, його добили нудні уроки. Він у тому прекрасному віці, якому ми всі заздримо: коли на губах вічно сміх, а на душі завжди мир. Дайте йому проклюнутись.
Макаренко: (у костюмі, краватці та окулярах) А як з тією істиною, що улюблене дитя зайвий раз різками б’ють?
Вольтер: Друзі, не забувайте, що у нас мирна дискусія. Не забувайте представлятися.
Макаренко: Вибачте, я - Антон Макаренко.
Песталоцці: Різками бити учня? Ви що тиран?
Макаренко: Я мав на увазі насправді не різки, а вимоги. Подивіться на цього пестуна. Від нього вимагали дуже мало, а це означає, що мало отримають. Але годували добре. ( Учень їсть хот-дог) Знаєте, колеги, правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми. Мої вихованці не тільки вчилися, а ще й працювали у комуні, в них було кримінальне минуле, а ставали у мене людьми. А гіперопеки батьків в них не було.
Вольтер: Так-так. Якби тільки батьки могли собі уявити, як вони набридають своїм дітям повчаннями, мораллю і зайвою турботою!
Марк Твен ( у бабочці, бархатному піджаку): Прошу слова. (піднімає руку) Я Марк Твен – американський письменник. Коли мені було 14 років, я вважав свого батька за недоумка. А коли мені виповнилося 21 рік, він чомусь раптом порозумнішав. Дивлячись на цього хлопчину, я розумію, що вчителям і батькам важко до нього достукатися, але йому треба дати час для просвітлення. ( Учень тягне жвачку з рота і ліпить під стіл) Господи, що це він робить, наш майбутній розумник? Він клеїть жуйку під стіл?
Сухомлинський В. А ( у костюмі та краватці): Вельмишановне товариство, я хочу сказати, що три лиха є в людини: смерть, старість і погані діти. Від старості і смерті ніхто не може зачинити двері свого будинку, але від поганих дітей дім можуть уберегти самі діти.
Вольтер: Дуже слушна думка. Хто ви, дорогенький?
Сухомлинський В. А: Моє ім’я вам невідоме. Я – Василь Сухомлинський. Якщо люди говорять погане про твоїх дітей - це значить, що вони говорять погане і про тебе. Тобто, щоб ви про себе багато не думали, діти вас завжди видадуть.
Вольтер: Санта симпліцитас! А він щось приклав до вуха. Це що – слуховий апарат? (учень говорить по мобілці: «На фіга це треба. Ну лохи, ну просто лузери. Прикинь, капець»)
Руссо: Так, всі діти світу плачуть на одній мові.
Песталоцці: Яка слушна думка. Просто афоризм, я хочу його записати.
Марія Монтессорі: (встає) Я багато слухала вас, панове. Слухала і мовчала. Тепер я хочу сказати своє слово: не потрібно робити з дитини кумира, бо коли вона виросте, то вимагатиме жертв.
Дитиноцентризм у школі - панівна концепція, ми вже стикалися з егоцентризмом як наслідком цієї ідеї. Ось, погляньте на цю картину в автобусі.
( Музика «Галоп», виходить стара бабуся з сітками, мішком за плечима, стоїть у автобусі, а учень сидить)
Бабуся: (зігнута, з паличкою) Ой, як в мене ноги крутить. Як спина болить, тиск підскочив. Серце не б’ється. А цей поганий хлопчисько не поступається мені місцем. Хто ж тебе такого виховав? Математику і фізику знаєш, а вихований погано. (Повертається до філософів і палкою стукає по столу) А все ви винні, філософи, професори, науковці. Дисертації понаписуєте, а як дитину навчити поступатися місцем у автобусі, навчити не можете . Ганьба! (Йде)
Вольтер: Страшна реальність. А хто ви, шановна пані?
Монтессорі: Я Марія Монтессорі – професор медицини, розробниця педагогічної методики. Виховання – це той компас, який допоможе у буремному океані життя. І сьогодні ми напрацювали панацею – це Концепція нової української школи, до якої я доклала безліч зусиль.
( піднімає вгору фоліант, всі філософи тягнуть до праці руки. Монтессорі всіх б’є по руках)
(Учень задивився, підбігає і хапає собі Концепцію і починає читати з розумним виглядом)
Песталоцці: Дивіться, йому, здається, подобається.
Руссо: Погляньте, як просвітліло його обличчя.
(Учень повертає Концепцію, викрикуючи: «Покемон сидить у 3 ряду, 4 місце)
Марк Твен: Персик був колись гірким мигдалем, а цвітна капуста звичайнісінькою капустою, поки не отримала вищу освіту. (підкидають папірці вгору)
Монтессорі: Як ви не розумієте! У цій концепції я заявляю, що дитині потрібний особистісний підхід, не можна ставити оцінки у початковій школі, щоб не створився комплекс меншовартості, діти повинні писати олівцем. Не можна виправляти помилки червоною пастою, щоб не було стресу.
Сухомлинський: А зеленою пастою можна?
Монтессорі: Ви що знущаетесь?
Макаренко: (вскакує) А я вважаю, що учень має рости в колективі. Це його виховує більше, ніж вчителі і якісь концепції. Ось погляньте на цю картину.
( Музика «Галоп», вибігають 2 дівчинки-школярки, учень їх тягне за кіски, вони його луплять портфелем і книжками, з визками тікають)
Марк Твен: Щось не схоже, що він колективна особистість. А от виховувати працею необхідно, тільки в грі. Пам’ятаєте, як мій Том Сойєр фарбував паркан? Він працював, граючись. Я вважаю, що необхідно виховувати підприємницьку жилку. Тоді він буде шанувати чужу працю.
( Учень дістає плакат, на якому написано: «Бізнес-тариф:Помити підлогу – 50 гривень, сходити за хлібом – 30 гривень, вигуляти песика – 40 гривень, включити телевізор – 20 гривень, принести капці – 10 гривень». Всі професори хором: «Ого!»)
Сухомлинський: Ви таке бачили? Всі наші ідеї сплюндровані, навіть найпрогресивніші. Де моральна чистота? Це якась цинічна нікчемна істота, як з ним працюють нещасні вчителі?
Песталоцці: Катастрофа… Знаєте, колеги, на наш консиліум зареєструвалася ще якась вчителька зі школи. (риється в папірцях) Можливо, вона розкриє нам очі? Тільки де вона?
(Музика «Вчителько, мікрорайону нашого жителько». Заходить сучасна вчителька)
Вчителька: Доброго дня, шановні освітяни: професори і філософи, науковці і колеги-вчителі. Я готувалася до педагогічного консиліуму усю ніч і хочу сказати таке: «Був час, коли від учнів не чекали нічого, окрім слухняності, тепер від них чекають всього, окрім слухняності». І ми з цим працюємо, рятуючи дітей від стресу, виховуючи гарного громадянина, сім’янина, людину, товариша. Ми позбулися суворої дисципліни та сліпих вимог – бо це прокляття для дітей. Ми вчимося разом із нашими учнями.
(Учень ніби проснувся, побачивши вчительку, знімає навушники, підбігає і говорить: «Доброго дня, Тетяно Русланівно. Зі святом вас – Днем вчителя! Ми вас так любимо!»
(Професори здивовані, розводять руками)
Вчителька: Я теж вас люблю, Богданчику, своїх неслухняних спиногризів. (обіймає учня)
А про ідеального учня ми не думаємо, оскільки його, слава Богу, не існує…
Учень: Шановні вчителі і всі освітяни школи, зі святом вас! Щиро бажаю всім високого злету у творчості, любові учнів, розуміння з боку батьків і поваги з боку адміністрації, суспільства та держави.
Вольтер: Шановні вчителі і всі працівники школи, зі святом вас!
Песталоцці: Ми дякуємо вам за вашу роботу і турботу про нас.
Макаренко: Щиро бажаємо всім зоряного неба і сонячного життя,
Марк Твен: … гарного настрою і справжніх друзів,
Сухомлинський: … яскравих ідей і високих творчих злетів,
Монтессорі:… цікавих мандрівок і неповторних вражень,
Матуся: … любові учнів і розуміння з боку батьків,
Бабуся: … поваги з боку адміністрації, суспільства та держави.
Всі: Вітаємо з Днем учителя.
( «Вальс» із фільму «Велика перерва»)
Немає коментарів:
Дописати коментар