Соборність – у душах!

Соборність – у душах! На мою думку, Соборність не в акціях і вчинках, не у флешмобах і заходах, не у парадах і мітингах, Соборність – у душах!

Відчути цю просту істину сьогодні ми змогли наочно.

У сторіччя Соборності України було дуже символічно відтворити події часів, коли українці вперше вишикувалися від Львова до Києва – взятися за руки і створити живу стежинку, що об’єднала колись Західну і Східну Україну.

І ми відтворили це – вийшовши на морозяне повітря, дитячий струмок простягнувся перед пам’ятником Т. Г. Шевченку від будівлі МВС до Танкової площі.

І ніякі промови та гасла, ніякі високі гості і їх очікування не зможуть перевершити те хвилювання, яке охопило учасників єднання у мить, коли вони взялися за руки і вкотре скріпили одвічний союз Сходу і Заходу, стверджуючи всьому світу, що нас розкололи штучно, що Україна – єдина, соборна, цілісна, неподільна і незалежна держава, наймогутніша в Європі, найдревніша і найрозвиненіша у світі.

Цього морозяного ранку наші дітлахи дружно висипали на подвір’я школи і, подібно тисячам школярів всієї України, які не злякалися морозу, вишикувалися вздовж паркану школи, вклали долоньки в долоньки, цим самим скріпивши одвічну українську єдність. Всупереч морозу, назустріч яскравому сонцю! І нехай дорослі змусили себе очікувати, нехай не приєдналися до учасників флешмобу, не додавши своїх рук до рук дитячих, діти знатимуть, у чому полягає вона – сила єднання, який він – справжній патріотизм!

Школярам сигналили машини, водії яких знали і розуміли, чому і навіщо діти вишикувалися вздовж вулиці. Вони вітали мужню молодь – майбутнє України. Їм у відповідь лунали захоплені вигуки дітвори, які раділи з підтримки дорослих.

А найменші наші вихованці об*єднувалися у коридорах школи.

 Повернувшись з подвір’я, учні стали до створення композиції «Соборна Україна», доповнюючи її власноруч виготовленими символами України: храми, хати, снопи, чумаки, козаки, лелеки, соняшники, верби, калина виникали, рухалися, розквітали і ширяли у небесній глибині на імпровізованому алтарі національної Соборності.

Соборність чомусь досі уособлюють саме з ланцюгом чи канатом, який нібито зв’язує дві частини України. Але це не так! Я умисно намагалася уникнути цих символів рабства і ув’язнення. Соборність – це відчуття неймовірної ніжності, спорідненості, взаємозв’язку і гордості за свою Землю, за свою Батьківщину – за Україну! Це відчуття належності до стародавньої нації, яка виникла, будувалася, розвивалася і квітла у самому центрі Європи.

І навіть вкрадена та знищена московитами історія нашої держави не змогла зникнути з генетичної пам’яті нашого народу. Вона, це і є та Соборність – всотана з молоком матері, пронизана промінням українського сонця, вібраціями землі Руської, завжди була і буде з нами, незрима, а тому незнищéнна і вічна! І діти, як ніхто, це розуміють.

Большакова Ю. А.

22.01.2019

БІЛЬШЕ НА САЙТІ